Спогади про отця Іоанна
30 жовтня виповнюється рік з дня смерті прот. Іоанна (Коростиля), настоятеля Свято-Троїцького храму м. Лубен
Корисно пригадати чудовий приклад із життя преподобного Антонія, єгипетського подвижника благочестя III—IV ст. Якось він почав скаржитися Богові, що не може своїм розумом осягнути таємниці Промислу Божого: чому, наприклад, одні люди живуть довго, а інші вмирають в дитинстві, чому праведники нерідко потерпають від злиднів та утисків, а люди нечестиві проводять життя у повному достатку та інше? На це йому була дана відповідь: «Антонію, слідкуй за собою і не досліджуй судів Божих, тому що це шкідливо для душі». Цю пораду слід усім пам’ятати, коли в нас виникають аналогічні думки.
Всім віруючим дана обіцянка від Бога: «І віддам тобі збережені у тайні скарби і приховані багатства». Це стосувалось і Іоанна Коростиля, Митрофорного Протоієрея, настоятеля Троїцької церкви міста Лубни, духовника Кременчуцько-Лубенської єпархії, в. о. секретаря Полтавської єпархії, колишнього клірика, який 30 жовтня 2009 р., після тяжкої хвороби, відійшов до Господа. Прожив він 56 років, послужив в Троїцькій церкві 17 років, з яких 10 останніх займався ще й будівництвом цієї церкви. А батько покійного, отець Іоанн, служив у цій церкві 23 роки. Таким чином, родина Коростилів була наставниками церкви 40 років.
Раніше ця церква стояла на головному майдані міста, була його окрасою. В історії згадують про неї декілька сторіч. На початку XX ст. населення міста Лубен складало 13 тис. жителів. На таку невеличку кількість мешканців у місті було 8 православних храмів, які ми втратили в роки соціалізму, а Троїцьку — в 1966 році з допомогою піротехніків, вибухівок, арттягачів, лебідок, тросів, а потім ще й вручну ледве розібрали. Тепер це Володимирський майдан з готелем.
В 1697 р. священиком Троїцької церкви в місті Лубни був призначений Іван Якович. Потім посада перейшла до його сина Дем’яна Івановича, священика с. Кононівна Лубенського округу, Миколі Васильовичу Гоголю Дем’ян Іванович приходився прадідом...
В XIX ст. батюшки жили поблизу церков і, напевно, молодий Гоголь спілкувався з ріднею, тож бував у Лубнах.
В телефонному довіднику за 2007 р. на ст. 42 Троїцький храм значиться як молитвений дім, а не церква. Тут в 1966 році в серпні-місяці я хрестила свого сина, а пізніше — таємно в оселі отця Іоанна (Коростиля), що жив у 2-му провулку вулиці Залізничної, хрестили трьох моїх племінників.
Ми віруємо, що Бог не тільки створив людину, але й піклується про Своє створіння, що в богослов’ї іменується Промислом Божим. Промислом Божим в 90-ті роки мене запросили попрацювати черговою в церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Коли я мала потребу відслужити молебень, батюшки цієї церкви були на службі, і я зателефонувала до Троїцької церкви. Це було перше знайомство з настоятелем о. Іоанном. Він відслужив молебень о здравії, а ті кошти, що я поклала, попросив вкинути в скарбничку на ремонт храму. Потім поспілкувався зі мною, і коли я розповіла, що займаюсь флористикою, захотів оглянути мої картини з соломки. На запитання: «Чому не створюю із соломки церкви і храми?», відповіла, що потрібно брати благословіння, а я вважаю себе недостойною його. І все ж картина «Квіти в глечику» кілька років, до ремонту, висіла в кабінеті батюшки. Потім на день Святого Миколая 22 грудня 2007 р. 39 моїх робіт були виставлені в Духовному центрі, яким опікувався Отець Іоанн. Він сам все організував: привіз картини, допоміг із розміщенням...
В дні мого чергування в Братській церкві приходила жінка з чудовим голосом, Людмила Брижак, яка була без роботи. Отець Іоанн запросив її в Троїцьку церкву — включив у штат, вивчив на регента хору. Він опікувався двома хорами: перший — «нотний», другий — «народного співу». Коли Людмила Брижак перейшла до Покровської церкви, то батюшка з гідністю говорив настоятелю о. Сергію: «Дякуйте, що ми підготували Вам кадри».
В кінці січня 2009 р. Іоанн Коростиль поїхав до Москви на вибори Патріарха Кирила. Все було добре: їздив до Троїце-Сергієвої Лаври, до Софрино, отримав у подарунок наперсний хрест, зустрівся зі своєю ріднею і з моїм сином. А для мене привіз малюнок моїх онучок.
Батюшка так просто, щиро розказав про моїх онуків, що мені це запам’яталося на весь вік. Адже він щороку працював у дитячих таборах відпочинку, любов до дітей була у нього в крові.
О.Іоанн був щедрим, благосольним, завжди вислуховував та всім допомагав. Пам’ятаю, як в 2007 р. уродили абрикоси: несе батюшка відерну миску червонобоких, великих абрикос і пригощає, а вони аж сяють на сонці: солодкі, смачні. Якось запросив нас на огірки, вони зіп’ялись на огорожу — стій та рви; доки я роздивилась, знайшла один огірок, а отець уже несе піввідра — їжте на здоров’я.
З кожним днем бджоли набирали силу, липа цвіла того літа одночасно з гречкою і — закрутилась медогонка. Скільки було вуликів на церковній пасіці, ніхто не рахував, але медом батюшка пригощав усіх.
В серпні 2009 р., під час канікул, мій 13-річний онук Ваня напросився попрацювати на будівництві дзвіниці Троїцького храму, промастив оліфою кілька деревин під дзвони, і кожного дня настоятель запрошував його разом з іншими робітниками на обід: суп гречаний, кавун та мед. Онуку дуже сподобалось.
І ми, хто як міг, допомагали настоятелю. Як в’їжджаєш до Лубен зі сторони Полтави, відразу видно вівтарну частину храму, а як поставимо дзвіницю, то (за словами мого сина) Троїцька церква буде «візитною карткою» міста.
Уже почали працювати над будівлею дзвіниці, над дзвонами. Дзвін — це нагадування про існування небесного світу, в якому діють неземні закони і звучать вічні ангельські хори. Людська душа всіма силами прагне слухання цього звуку, бо він є тим єдиним джерелом, яке вгамовує її одвічну спрагу за втраченою гармонією між небесним і земним.
Сім дзвонів Нововолинського ливарного заводу прибули 4-го листопада 2008 р., і в цей же день були освячені. Дзвони батюшка привозив самостійно. А найбільший з них пізніше був привезений з Донбасу. Батюшка сказав: «Дзвони на однаковій відстані із заходу та сходу з’єдналися в Лубнах — джерело сили духу. Нехай во славу Господа дзвонять і зцілюють наші душі. Всіх дзвонів буде вісімнадцять». Настане час, і всі вони отримають церковне благословення.
У наших дзвонах — жага життя.
І сила праведного духу.
Вони ведуть до витоків буття
І кличуть в вічне майбуття.
Незважаючи на те, що о. Іоанн справжній господар, першу освіту мав технічну. Він зі своїми знаннями потрібен був і в дитячих таборах відпочинку, і в духовному центрі, і звичайно ж, у своїй рідній церкві. Влітку 2009 р. запросив він мене оглянути новий опалювальний котел для церкви, в якому навіть колір був продуманий — зелений — як і колір Святої Трійці. Продумано було все: і окреме приміщення, і окремі двері, і димохід, і раціональне, економне опалення дровами.
Якось почула я розмову серед прихожан про те, що хочеться Настоятелю, щоб задзвеніли дзвони на Покрову. У 2010 р. — збудувати покрівлю, а як закінчиться будівництво церкви, піти до монастиря.
Батюшка як до духовного, так і до побутового життя в церкві ставився дуже відповідально: міг цілодобово працювати, залишався на ніч, підміняв службовців, матушці Олені доводилося терпіти незручності.
Пам’ятаю, як 22 березня 2009 р. о. Іоанн сказав мені перед літургією: «Стійте біля правої колони так, щоб я вас бачив». Я виконала «послушаніє». Після служби єпископ Володимир у благословення за старанні труди на славу святої церкви вручив мені грамоту від Предстоятеля Української Православної Церкви митрополита Київського і всієї України Володимира. Було несподівано, але приємно.
Над проектними роботами під назвою «Реконструкція Свято-Троїцької церкви з надбудовою дзвіниці в м. Лубни» працює архітектор Ірина Казакова. Ми разом з нею та батюшкою планували восени зустрітись і визначитись з оздобленням церкви. У книзі нашого земляка Богдана Певного «Майстри нашого мистецтва» є зразки вітражів церкви у селі Мражниці, які планувалось використати над вхідними дверима нашої церкви. Мріялось взяти за зразки іконостас Собору в Козельці, ікони іконостасів, іконостас Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, старовинні Царські врата композицією з виноградної лози і золотих квітів соняшника біля чотирьох Євангелістів, рельєфні фігури, люстри та інше з церков Пресвятої Богородиці та Хрестовоздвиженської. Але не вдалося, не встигли...
Пригадую Хресний хід, присвячений пам’яті Святого рівноапостольного князя Володимира-Хрестителя, який організував благочинний Лубенсько-Оржицького округу протоієрей Іоанн. Слово мав і настоятель Троїцької церкви отець Іоанн. Колона учасників Хресного ходу пройшла з площі перед пам’ятником древньоруському воїну до річки Сули. На березі звучали молитви, а потім була освячена вода у річці Сулі. Дякувати Господу, що на згадку залишилось фото з чудовим зображенням щасливого о. Іоанна. А ввечері, після ходу, мою родину запросили на «шашлики». В ім’я Володимира були присутні: Володимир, тесть отця Іоанна та Володимир Мартиненко. Стіл приготувала матушка Олена. Заспівали українську пісню — батюшка почав, всі приєдналися, підтягував навіть мій син, що мене дуже потішило.
Ми познайомились з сином Олександром — священиком, невісткою Наталією (його матушкою), які вже мають двох діточок — онучок о. Іоанна.
До отця Іоанна мені доводилось звертатись за порадами і як до пастиря. У 2008 р. я працювала над буклетом про Храм Різдва Пресвятої Богородиці і йому першому віддала на рецензію. Попрохала батюшку, щоб звернув увагу на церковні терміни, на мову. А вже через півгодини отримала відповідь — все вірно, можу друкувати.
У Троїцькій церкві всі для отця Іоанна були знайомі і рідні. І він — для всіх. Багато прихожан люблять ходити до Троїцької церкви. Замислююся над тим, що в церкві є абсолютно все, що потрібно для спасіння, і все, чого ми потребуємо для земного життя. У Таїнствах, обрядах Богослужіння, — усе життя людини, від зачаття до посмертної долі.
Смертельна хвороба долала о. Іоанна... 27 жовтня 2009 р. у нас відбулася остання розмова по телефону. Хотілось допомогти — прооперувати в столиці чи за кордоном, але батюшка мав поганий аналіз крові, сказав, що сили його покидають, і в середу все вирішиться. 30 жовтня нашого батюшки не стало...
Наш добрий пастир, пам’ятаємо Вас як чесного, правдивого, старанного, працелюбного, освіченого. У Вашій особовій справі — посвідчення про нагороди, починаючи з найдорожчої — митрофорної.
Отець Іоанн бачив своє покликання в особливому служінні Богові — священстві.
1 листопада у Спасо-Преображенському соборі Мгарського монастиря відбулась заупокійна Божественна літургія та чин Священицького відспівування отця Іоанна. Мовчав собор хвилину, коли проводжали покійника. У повітрі почувався якийсь дивний смуток і щось тривожне. Гроб з тілом о. Іоанна несли Хресним ходом до Свято-Благовіщенського Скиту. Навколо Собору вітер навівав щось величне, так, як навіює степ або ескадри хмар, або щось від стихії.
У Церковних молитвах співається любов до померлого та звучить благання до Владики про упокоїння священика Божого. Після закінчення літії отець Іоанн був похований поруч зі своїм сином, іноком Діонісієм.
Опубликовано: 29/09/2010