Заздрість і подяка

«Насправді, чому ти тужиш, спостерігаючи благополуччя ближнього?» (Св. Іоанн Златоуст)

«Заздрість — відчуття прикрості, викликане перевагою, благополуччям іншого, бажанням мати те, що має інший» (Тлумачний словник)

У дитинстві, розмірковуючи на уроках літератури про те, що таке дружба, ми неодмінно доходили висновку: «Друг пізнається в біді». Минали роки, і рахуючи друзів по осені свого життя, ми із здивуванням констатуємо: «Друг пізнається в радості». Виявляється, не кожна людина може пережити те, що ближній може мати чогось більше і щось краще, ніж вона. Не кожен може порадіти з того, що шкільний товариш займає вищу посаду або купив будиночок на якихось-там островах. І деякі дружби, що витримали випробування скорботами, не витримують випробування успіхом. Звичайно, у цього феномену безліч причин. Але ми не помилимося, якщо припустимо, що заздрість — одна з них.

Корені заздрості

Матір’ю всіх пристрастей багато хто зі святих отців, наприклад, преподобний Максим і святитель Григорій Палама, вважали самолюбство. «Стережися, матері зол, самолюбства, що є безрозсудною любов’ю до тіла», — радить преподобний Максим. Він зараховує заздрість до пристрастей, породжених прагненням уникнути страждання. Інакше кажучи, заздрість — засіб самозахисту. Якщо людина не хоче змиритися і прийняти болісний для її самооцінки факт, що хтось, скажімо, талановитіший за неї, вона починає заздрити такій людині, намагаючись таким чином уникнути розчарування в собі. Людина обирає напад: «Вона вважає, що талановитіша (красивіша, розумніша), за мене. Я доведу їй і всім, що вона — бездара!» Такий «захист» набуває характеру недоброзичливості й ворожості. Заздрість прагне зіпсувати, зруйнувати той об’єкт, якому людина заздрить. «Як біснуваті часто направляють мечі на самих себе, так і заздрісні, маючи на увазі тільки одне — шкоду тому, кому заздрять, втрачають власне спасіння», — пише св. Іоанн Златоуст. Заздрісник прагне знецінити і принизити іншого, захищаючи від знецінення себе самого. Наприклад, деструктивна критика, немотивоване прискіпування до роботи інших та її результатів — вияв заздрості.

Чудесне перетворення

Деякі дослідники психології людини вважали, що заздрість лікується подякою і зростає через її брак. Людині здається, що їй украй чогось не вистачає для щастя (Бог не дав), і саме цим володіє інший. Людині ніби мало свого (тому супутниця заздрості — жадібність).

Здавалося б, у кожного з нас немає чогось, що є в інших. Проте ця правда однобічна. Адже в кожного з нас є щось, чого немає в інших. Пригадую, одна знайома ділилася зі мною метаморфозами свого чудесного перетворення. Її дитина вже давно хворіла на бронхіальну астму, і її родина була змучена безперервним лікуванням. До того ж, жінка дуже заздрила своїй сестрі — її діти були набагато здоровішими. Врешті одного разу ввечері матір звернулася з гарячою молитвою до Бога: «Господи, я не маю більше сили. Це нестерпно». Наступного дня, вранці, прийшовши до церкви, молода жінка познайомилася з іншою мамою. Та розповіла їй свою історію: чоловік покинув її і тяжкохвору дитину, батько нещодавно помер від складної хвороби, прямо в неї на руках. Вона самотня, і надія її тільки на Бога. Моя знайома подивилася на свого чоловіка, який відчиняв двері дорогої машини; на матір, яка гуляла з її дитиною біля храму; на батька, поважаного старосту цього храму, — і її уявлення про власне становище змінилося. Вона буквально відчула себе «сиром у маслі» і вирішила, що зобов’язана допомогти своїй новій подрузі. Так із нещасної, несправедливо обділеної Богом вона перетворилася на щасливу, сильну, хоча і втомлену жінку. Та щастя варте втоми.

Чим живиться заздрість

Заздрість може породжувати уявлення про те, що наше життя має бути сповнене радощів і задоволень, ситості та комфорту. Колись воно і було таким. Не вірите? Просто ви про це забули. Перебуваючи в материнській утробі (якщо мама спокійно переносить вагітність), дитина безтурботна і задоволена. А головне — їй нічого не доводиться робити, щоб задовольнити основні потреби: в їжі, теплі, безпеці та любові. Малюк відчуває себе захищеним, і все це — без особливих зусиль з його боку. Неймовірно, та багатьом із нас важко перерости свій дитячий егоцентризм. І людині позасвідомо хочеться, щоб усе давалося їй без особливих зусиль з її боку, як колись... Деякі ж іще й перебувають в упевненості, що вони цього гідні.

Як виховується заздрість

Мудра мама, помітивши, як дочка з радістю і задоволенням поправляє своє красиве волосся, зауважить: «Дякуй Господу, що Він дарував тобі красу. Адже Він усе створив красивим: і квіти, і тварин, і людей». Але може бути і таке зауваження: «Нічого собою милуватися. Немає в тобі нічого особливого». При цьому мама вважатиме, що таким чином навчає дочку смирення. Насправді ж вона навчає доньку бути невдоволеною тим, що дав їй Творець, і результатом цього може стати відчуття невдоволеності, заздрість до симпатичних подруг і прагнення взяти реванш. Особливо підігріває заздрість прагнення батьків критикувати дитину і при цьому розхвалювати інших дітей. Дитячі психологи говорять, що якщо дитину постійно критикувати, вона вчиться осуджувати. Якщо дитину постійно порівнювати з іншими, вона вчиться заздрити. Якщо дитині дякувати за допомогу, вона вчиться бути вдячною. Вибір за нами.

Вдячність, що зцілює

Вдячна людина радіє успіхам інших, й інші здаються їй добрими. Тому їй хочеться з ними спілкуватися, дарувати їм свою увагу. А оскільки вона доброзичлива і люди часто відповідають їй тим самим, людина, вдячна Богові, відчуває себе щасливою та успішною, незалежно від свого становища. Людина, яка стала на позицію подяки, розуміє — Бог дав їй багато хорошого. І це розуміння робить її життя насиченим, дає відчуття повноти життя. Душа такої людини — повна чаша. «Насправді, вдячність Богові за благодіяння сильно налаштовує на подвиги чесноти і настроює людину... виявляти живу любов до Нього», — вважав св. Іоанн Златоуст.

«Слава Тобі за безперестанну турботу про мене. Слава Тобі за промислительні зустрічі з людьми. Слава Тобі за любов рідних, за відданість друзів... Слава Тобі за світлі хвилини мого життя». Читаючи ці рядки з акафіста «Слава Богу за все», складеного митрополитом Трифоном (Туркестановим), неможливо не перейнятися подякою до Творця. Подяка допомагає зрозуміти, як багато Господь дав кожному з нас, і зберегти між собою мир, любов і дружбу. А заздрість — це руйнівна хвороба душі, що позбавляє її любові і спокою, ліки ж від неї — благодать і подяка.

«Церковна православна газета»