Прославлення преподобномучеників Мгарських

У суботу, 30 серпня, у Спасо-Преображенському Мгарському чоловічому монастирі відбулися урочистості з нагоди прославлення сімнадцяти Мгарських преподобномучеників, причислених до лику місцевошанованих святих.

Зранку, на в’їзді до Полтавської області Предстоятеля Української Православної Церкви зустрічали архієпископ Полтавський і Миргородський Филип, єпископ Кременчуцький і Лубенський Євлогій, духовенство та віруючі.

Після цього Архіпастир направився до обителі, де звершив Божественну літургію та чин прославлення Мгарських святих.

Його Блаженству співслужили: митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, архієпископи Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Черкасський і Каневський Софроній, Білгородський і Старооскольський Іоанн, Криворізький і Нікопольській Єфрем, Ізюмський Онуфрій, Полтавський і Миргородський Филип, Конотопський і Глухівський Лука, єпископи Туровський і Мозирський Стефан, Бориспільський Антоній, Ніжинський і Прилуцький Іриней, Сумський і Охтирський Іларій, Кременчугський і Лубенський Євлогій, Новокаховський і Бориславський Іоасаф, секретар Предстоятеля УПЦ єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, а також духовенство єпархії.

За богослужінням відбувся чин прославлення у лику святих Мгарських старців. За мучениками була відправлена остання панахида, після чого архієпископ Криворізький і Нікопольській оголосив рішення Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2008 року (журнал засідання №36) про причислення до лику місцевошанованих святих Полтавської єпархії насельників Мгарського монастиря, які постраждали в роки гонінь на Святу Церкву: ігумена Амвросія, ієромонахів: Аркадія, Іоанникія, Іони, Іосифа, Никанора, Афанасія, Феофана, Серапіона, Нікострата, ієродиякона Іуліана, монахів: Іоанникія, Германа, Назарія, Парфенія, Потапія, Доримедонта.

Після цього архієпископ Полтавський і Миргородський Филип зачитав житіє преподобномучеників. Насамкінець, під час співу тропаря, кондака святим із алтаря була винесена ікона Собору Преподобномучеників Мгарських, до якої спершу приложився Блаженніший Митрополит Володимир, а потім архієреї, священики та віруючі.

Звертаючись до присутніх із архіпастирським словом, Предстоятель Української Православної Церкви розповів про мучеників, які особливо виділяються з усього сонму святих угодників Божих: «Прославляючи мучеників, ми споглядаємо Божественну любов, яка не дозволяє нам до кінця погрузнути в гріховній пітьмі. Ми благоговіємо перед сонмом мучеників, страстотерпців, сповідників, що предстоять перед Престолом Божим і моляться за наш багатостраждальний народ».

Після богослужіння Митрополит Володимир благословив віруючих та окропив їх святою водою.

Історична довідка:

З Мгарським монастирем пов'язані славетні діяння та імена світочів Православ’я — засновника обителі митрполита Ісайі (Копинського), святителів Афанасія, Патріарха Царгородського, та Іоасафа, єпископа Білгородського, Патріарха Константинопольського Серафима (Аніна) та багатьох інших. Після жовтневого перевороту 1917 року в історії монастиря з’явилася інша сторінка – сторінка мучеництва.

У кінці червня 1919 року в монастир прибув більшовицький Антонівський полк, червоноармійці вигнали ченців і зайняли монастирські приміщення. Братії монастиря довелося тулитися по сараях. Місця для солдатів було досить, але вони зайняли також і теплу церкву, де влаштовували оргії, приводили жінок, ходили в шапках і палили. З вівтаря більшовики викрали шовкові і шерстяні підризники. З ікони Божої Матері безбожники зірвали завіски і срібний вінець, який, заради наруги над святинею, надягали на коня. Невдовзі, відступаючи під натиском Добровольчої армії, більшовики пішли з монастиря, залишивши в теплому храмі розруху та осквернені ікони, але через кілька днів добровольці відступили, а більшовики повернулися. І відразу стали грабувати і безчинствувати, відняли у ченців все наявні запаси продовольства і худоби.

5 серпня (за ст. ст.), напередодні престольного свята — Преображення Господнього, братію монастиря — настоятеля ігумена Амвросій і 24 ченців — більшовики зібрали нібито для перепису, за їхніми словами, «на предмет зарахування на свій кошт», оскільки все монастирське майно перейшло до нової влади. Та насправді оголосили, що вони арештовані за зустріч добровольців-денікінців і допомогу їм. Заарештованим наказали принести з лісу дрова і скласти їх на площі. Кожен приніс по два оберемки дров, тоді один з більшовиків, які супроводжували ченців, сказав: «Досить. Вистачить на кожного», з чого братія зробила висновок, що їх хочуть спалити.

Втім з невідомих причин після переговорів між собою червоноармійці змінили наміри: вони стали поспішати, зажадали запрягти дві пари волів у вози, навантажити їх житом і пшеницею і, відібравши всі ключі, погнали заарештованих під конвоєм до Лубен, а потім семеро червоноармійців — двоє верхових і п'ятеро піших — погнали їх швидким кроком по Пирятинській дорозі. З розмов між солдатами ставало ясно, що червоні відступають до Лазірок. У семи верстах від Лубен їх зустрів кінний загін на чолі з комісаром Бакаєм, ченців розділили на три партії по вісім чоловік. У першій партії опинився ігумен Амвросій. Він став благати комісара пощадити братію. Але Бакай, що впритул підійшов до нього, промовивши крізь зуби: «Досить вам морочити людей», — вистрілив впритул із револьвера. Ігумен впав на землю, і в той же момент по команді комісара солдати дали залп по решті ченців. Інші дві групи розстрілювали по черзі — кожну через версту.

Декому з монахів Господь судив врятуватися: більшовики були п’яні і в суцільній темряві не дуже додивлялися, чи всіх убито, добивали тих, хто стогнав. Вони поспішно відступали... Невдовзі у Лубенському повіті білогвардійці на короткий час відновили владу, і її представники за дореволюційними нормами встигли провести слідство. Саме із слідчих документів тепер відомо обставини розправи христоненависників з Мгарськими монахами. У ніч на Преображення Господнє сімнадцять з них засяяли у славі Христовій подвигом преподобномучеництва.