Вы здесь

 

Православна Церква ніколи ні на кого не нападала, а лише вимушено реагувала на випади в її адресу з боку різного роду сектантів та єретиків. Саме так сформувалися усі догмати Православної віри — у боротьбі, коли різного роду лжевчення вставали проти святої, воістину рятівної для душі віри.

Київська Русь, на щастя, була хрещена рівноапостольним князем Володимиром більше ніж тисячу років тому. За нас моляться перед Престолом Божим сотні й тисячі святих співвітчизників, а в наших жилах, як і в жилах наших прабатьків, тече таки православна кров. Ось чому болісно спостерігати за тим релігійним хаосом, який завезено нам із Заходу. Ще більш нестерпним болем відгукується душа на хвалебні оди в адресу зарубіжних сектантів, що приїхали виривати з наших сердець святу віру батьківську, а замість неї насаджувати свій сурогат. Саме такого роду матеріали час від часу почали з’являтися на сторінках лубенських газет. А в номері «Лубенщини» від 10 вересня 2005 року харизматичній секті «Примирення» було присвячено цілий розділ. Там було сказано немало такого, з чим не може погодитись більшість православного люду.

Православні лубенці обурені однобокістю висвітлення цієї теми і просять надрукувати матеріал, який би показав православне бачення піднятої проблеми. На їхні багаточисельні прохання підготовлено матеріал, котрий містить у собі суто православний погляд щодо порушеної теми.

Релігійно-політична деструктивна секта «ПОСОЛЬСТВО БОЖЕ»

(в Лубнах — «Примирення»)

Сандей Аделаджа
Сандей Аделаджа

Харизматична псевдоцерква «Посольство Боже» (в Лубнах іменується «ПРИМИРЕННЯ») з православної точки зору є релігійно-політичною деструктивною сектою, на чолі якої стоїть громадянин Нігерії, Сандей Аделаджа — колишній організатор і старший пастор харизматичної псевдоцеркви (секти) «Слово віри», скандально відомої читачам кримінальних хронік і тому ліквідованої. Вже більше п’яти років правоохоронні органи України намагаються видворити Сандея за межі нашої країни, але не можуть, завдяки впливу деяких можновладців, політичних партій і п’яти десятків депутатів Верховної Ради. Не дивно, що Сандей — апостол і пророк Павла Лазаренка — сподівається не тільки отримати вид на проживання в Україні, але й мітить у Президенти(!), час від часу демонструючи столичній владі власну міць несанкціонованими мітингами своїх прихильників. Мислячим людям очевидна націленість подібного роду «пастирів» на придбання влади й земного багатства, протилежних Духові Христа. Насправді під слащавими релігійними лозунгами триває процес духовної експансії, замовленої і фінансованої західними політиканами, котра є необхідною умовою руйнації національного суверенітету України і духовного стержня православної від колиски нації.

Головна ціль секти Сандея — завоювати сфери впливу в усіх державних структурах, «реформувати» (спрофанувати) Православну Церкву і при цьому «заробити» побільше грошей. Його адепти розподіляються за сферами впливу на групи: одні впроваджуються в МВС, другі — в машинобудівництво, інші — в сільське господарство чи освіту і т.д. Вони вміло зростаються з підприємницькими колами, з політиками, з представниками влади, активно користуючись останніми досягненнями сучасних психотехнологій. Навчаючись своїй справі, кожен сектант зобов’язується привести (завербувати) в організацію нових адептів. Таким чином сектанти-неохаризмати намагаються охопити всі сфери державно-господарчої діяльності країни.

Цей бур’ян розростається занадто швидко, і свідомість багатьох недосвідчених у питаннях віри українців не встигає захиститися. Тоталітарна секта тому й називається тоталітарною, що користується аморальними методиками, включаючи нейролінгвістичне програмування, гіпноз, транс (згадайте масові сеанси Кашпіровського). Особистість людини всіляко бомбардується на рівні підсвідомості, а значить люди не усвідомлюють що з ними витворяють насправді. Технологічно створений емоційний комфорт легко сприймається за реальні духовні переживання. Щось подібне відбувається і з психікою наркоманів. Деякі європейські держави, до речі, вже захищають своїх громадян від неохаризматичної чуми на законодавчому рівні. Наші ж закони, навпаки, є найлояльнішими в Європі по відношенню до всіх видів психологічного і духовного насильства, характерних для сучасних деструктурних культів. Тому й плодяться вони у нас наче гриби після дощу, і вже знахабніли настільки, що диктують свою волю і відверто протидіють Православ’ю.

Діяльність перших в Україні неохаризматичних пасторів (всі вони громадяни інших країн: Сандей Аделаджа, Генрі Мадава, Пітер Мелл та інш.) від початку була орієнтована на досягнення вищої політичної і державної влади через створену ними релігійно-політичну організацію, про що вони говорили досить відверто. Сандеєві лідери-пастори є ніким іншим, як ідеологами духовно-політичного руху, в усьому чужого українській культурі і державності, тим більше Православ’ю.

Кілька слів треба сказати про скандальні листівки, якими було обклеєне місто, і які стали приводом для справжньої реклами тоталітарної секти на сторінках лубенських газет, а також компрометуючих закидів у сторону Православ’я. Сам стиль і методи авторів листівок не є православними, не дивлячись на те, що вони так підписалися. Все це більше схоже на провокацію, до якої міг вдатися будь-хто. Щоправда, ми розуміємо про що хотіли попередити лубенців автори листівок. Але в своїх діях вони явно керувалися не Святим Духом, тому й вчинили безграмотно й провокаційно.

Сандей Аделаджа Слід також указати на неточності, навмисне допущені пасторами «Примирення» у матеріалі, надрукованому в газеті «Лубенщина» від 10 вересня 2005 року. Так, вони назвали себе протестантами, в той час, як неохаризмати зовсім не є протестантами. Цей харизматичний рух належить до неоп’ятидесятництва. Навіть п’ятидесятники (без префікса нео-) на них дивляться, як на чужаків, тим більше самі протестанти (лютерани, англікани, кальвіністи). Харизматичне вчення і духовні практики дуже відрізняються від суто протестантських. Для прикладу скажемо, що в Німеччині, на батьківщині протестантизму, протестантські храми вже прикрашають православними іконами, чого не дочекаєшся від неохаризматів. Німецькі протестанти вже починають розуміти які духовні скарби збережені Православ’ям.

Важливо наголосити й на тому, що з православної точки зору духовний стан, в якому перебувають адепти тоталітарних харизматичних сект є певним видом запаморочення (церковнослов. «прелесть»). Тому й не дивують нас слова лубенського харизматичного лідера Сергія Потебенка про те, що вони (тобто сектанти) молилися, щоб Бог прийшов на Україну, і Він, мовляв, почув їх і прийшов. Виявляється, до них вся тисячолітня історія християнства нашого народу була оманою. Всі наші святі, виходить, теж не можуть бути святими, адже «церкві» Сандея лише 10 років, «Примиренню» — два, а до них, за словами пастора «ПРИМИРЕННЯ» Сергія Потебенка, Україна не знала Бога. І Хрещення Русі-України, з їхньої точки зору, тоді не більше, ніж блеф…

Журнал «Мгарский колокол»: №34, ноябрь 2005