Блаженніший Митрополит Володимир:
«Треба берегти Церкву,
бо ворог не спить»
Радіо Свобода, Українська асоціація релігійної свободи та газета «День» відвідали в лікарні предстоятеля Української православної церкви (МП), митрополита Київського і всіє України Володимира (Сабодана). Митрополит має неабияку силу духу і світлий розум. Як і зазначала його прес-служба, здоров’я його дедалі кращає. Глава УПЦ погодився відповісти на декілька запитань.
— Ваше Блаженство, скажіть, будь ласка, як зараз відбувається керування Церквою?
— Церквою керую я! У кожній єпархії є свій керуючий архієрей, який веде справу, підпорядковуючись Архієрейському Собору УПЦ і РПЦ. Я тримаю зв’язок із вірними, служу, скільки можу і де тільки можу, як глава Української православної церкви. А управління має свою строгу структуру. На цьому живе наша Церква як організація, а не тільки як Боголюдський інститут.
— Як часто у Вас бувають члени Священного Синоду? Чи плануєте очолити його наступне засідання?
— Є питання, через те Священний Синод Української православної церкви збирається часто. Думаю, що це гарна традиція: так у нас буде менше проблем, бо все підлягає аналізу. Коли Церква захоче, тоді Синод й збирається, щоб вирішити ті чи інші питання.
— Саме Ви підписуєте всі синодальні рішення?
— Обов’язково.
— Блаженніший, Ви підписували рішення про виведення із членів Синоду єпископів свого секретаря, архієпископа Олександра (Драбинка)?
— Мене не було на засіданні, я був у лікарні. Але вважаю, що для нас, віруючих людей, дисципліна має бути головною в нашому служінні. Якщо Синод вирішив можливим чинити так, як він зробив, то вже воля Синоду. Якщо когось незаслужено образили, треба пережити цю кризу в особистому житті й у відносинах із Церквою. Якщо хтось заслужить, Синод підніме потім вище. Так у житті мусить бути.
— Але ж Ви можете захистити його своїм авторитетом.
— Як вже рішення прийнято... Можна захищати, можна навіть звертатися до Церковного суду УПЦ і РПЦ. Але так сталося, це справа нашої Церкви. Звичайно, я маю вплив, і з моєю думкою рахуються інші члени Синоду, і я рахуюсь з їхньою думкою. Зараз період той, що люди шукають відповіді на те, що трапилося... Щодо мене особисто: я цій людині (архієпископу Олександру — ред.) дуже зобов’язаний. Ми довгі роки працюємо разом. Він здібний, трудолюбивий. Молодий, то, можливо, були помилки. Так це діло поправиме.
— Ваше Блаженство, маєте на прикметі людину, яка може продовжити Вашу лінію у керівництві Церквою. До речі, греко-католики подали гарний приклад: Блаженніший Святослав (Шевчук) перейняв стиль керування Блаженнішого Любомира (Гузара), який торік склав свої повноваження.
— Таких людей багато і це реальність. Пізнаються люди якраз у складних обставинах. Можна побачити лице того, хто активно виступає проти або за, згадати його поведінку трошки раніше, а вже тоді починається філософія. Це не тільки Церкви торкається, а всього життя. Люди завжди є. Тільки треба своєчасно знайти ту людину, яка б працювала чесно і самовіддано. Таких чимало в Київській єпархії та й в інших єпархіях. І до такого варіанту мені треба бути готовим. В житті все може бути.
— І Ви над цим думаєте?
— Думаю.
— Усі говорять про загрозу розколу в УПЦ. Є така думка, що єдність Церкви тримається тільки на Вашій силі. Як Ви вважаєте, ця загроза розколу існує?
— Єдність Церкви одна з проблем, яка потребує нашої уваги та відповідальності по совісті. Об’єднати Церкву може тільки Господь. Треба берегти Церкву, бо ворог не спить — ворог нашого спасіння. Звичайно, може бути незгода між духовенством, але я вірю: Церква має вистояти.
— Ваше Блаженство, Вам відомо, що в цей час, коли хворієте, загострилася ситуація між священнослужителями УПЦ — прихильниками більшої автономії від РПЦ і «московськими централістами»? Як їх примирити? Може, головна ідея полягає в тому, що Православна церква має бути Українською в Україні?
— Вона і є Українською. Має свої права і можливості як автономна Церква. Питання, які надходять від усієї повноти Церкви, не залишаються без уваги, обговорюються і знаходять рішення. Але чому не стоїть питання, щоб Церква була повністю самостійною? Ми знаємо, що за цим стоїть новий водорозділ, нова ненависть. Це особливо страшно. Це може привести до релігійних протиріч і навіть конфліктних ситуацій. Церкві дана можливість примиряти, врозумляти, наставляти. Це дуже прикро, що є духовенство, які сповідують одного Христа, одну Церкву, одну віру і не можуть досягнути взаєморозуміння, яке повинно бути. Ми на Бога надіємося, і наша надія, я думаю, не посоромить нас.
— Ви думаєте, що колись в Україні буде Помісна Українська церква?
— Я не думаю нічого особливого, бо знаю, що все в Божих руках. Прийде час — буде видно, що буде. Але треба молитися, щоб Господь дав сили, терпіння і розум не слугувати приводом для розділення, а єднати наші сили: національні, релігійні, філософські й інші — для служіння Церкві.
— Патріарх Кирило Вам телефонує? Цікавиться, як себе почуваєте?
— Дзвонив часто. Питав про наші новини, про здоров’я також.
— У нього, очевидно, є своє бачення розвитку УПЦ, якою керуєте Ви?
— Очевидно. Коли ми пили чай після спільних богослужінь, він зі мною цим не ділився. Відверто не говорили. Це питання не готове. Час поставить все на своє місце.
— До речі, багато хто називав приїзди Патріарха Кирила в Україну політичними...
— Я не міг у нього спитати: ваша Святосте, ви приїхали сюди з політичною чи церковною метою?..
— Ви об’їздили півсвіту, чи відчували Ви завжди себе українцем?
— Завжди. Переродитися не можна. Як же можна забути? Забути неможливо. Я думаю, що є такі рідкісні екземпляри, та й вони грають нещиро. Бо це все твоє, твоя плоть, твоя кров, що тобі дала Церква і Батьківщина — особисто кожному й усім. Цього забрати не можна і цим треба пишатися.
— А що для Вас українство, українець і Україна?
— Це моя Батьківщина, місце, де я народився, вчився, отримував виховання і в Церкві, в державі. Через те вважаю, що по-іншому ставитись не можна. Це являє нашу повноту сердечного настрою, совісті, моралі, честі.
— Один наш знайомий, людина авторитетна, пожартував, мовляв, після того, що за останні місяці пережив митрополит Володимир, він, напевно ж, уже став українським буржуазним націоналістом...
— Коли служив в Москві, саме так і називали. (Сміється)
— Люди не постійні, забувають, що колись вишиванка чи «Кобзар» були великою крамолою. Розказували, що коли Ви були ректором Московської духовної семінарії та академії, то переходили на українську мову в розмові зі студентами з України та навіть одягали вишиванку...
— Так... Був один професор, Царство йому Небесне, викладав в академії... Якраз в нас був вечір, присвячений Іванові Франку. Наступного дня зустрівся професор зі студентами на занятті, помолившись, почали працювати. І хтось зі студентів, такий підступний трохи, спитав: «А як вам учорашній захід?». — «Що я можу сказати? Тільки одне, що після концерту не вистачало викинути гасло: «Українці — єднаймось!».
— Наостанок, а що Вас найбільше зараз турбує в організації, в керуванні самою Церквою?
— Це відносини з державою. Особливо, в плані законотворчості. Це дуже тривожне питання, що може викликати сутичку між одним крилом та іншим — між віруючими та невіруючими. Зараз невіруючі знову піднімають питання, чому щось передають Церкві. А-де народу? Друге питання — це питання єдності християн, особливо православних, які розділилися та опинилися по різні боки. Це питання не одного і не двох років, воно потребує багато праці та кріпості духовної, яку треба обіймати кожній віруючій людині, особливо в дні Великого посту.
— Зараз строгий піст, який закінчується Воскресінням Христовим. Побажайте, будь ласка, радіослухачам «Радіо Свобода» кілька світлих слів.
— Я зичу всім радіослухачам милості від Воскреслого Христа-Життєдавця, Який повертає нас до «весни духовної», з якої ми сьогодні починали розмову, до головної події новозавітної історії та історії всього людства — до Воскресіння Христа із мертвих, що дає нам право надіятися на загальне воскресіння. Саме Воскресіння дало першим християнам сили і можливість іти на хрести, вогнища. Тоді лились ріки крові, тепер від нас ніхто цього не вимагає. Сьогодні ми маємо навчитися вірі і любові. Я зичу, щоб Воскреслий Христос послав кожному своєї любові Божественної, свого миру та небесного благословення!
— Щиро дякуємо Вам і надіємося, що разом зустрінемо Світле Воскресіння Христове! Бажаємо Вам швидшого одужання, щоб уже бачити Вас на святковому богослужінні.
Опубликовано: 07/03/2012