Свиняча справа

Стара свиноферма знаходилася неподалік від лісу, на околиці якого, в затишному гніздечку, схованому в траві, жила весела родина жайворонків. Однак, ферма розташовувалася досить далеко, щоб мешканці лісу, в тому числі й співоча сімейка, не відчували смороду, без якого не обходиться жодна свиня.

Щоранку Жайворонок-тато посилав у світ свою пісню любові — всім-всім-всім, навіть незнаємим свиням. Його дзвінкі трелі «тюю-люлю-люлюлю» летіли в кожну домівку, від них прокидалися всі лісові мешканці. І серця їхні переповнювала любов — хранителька доброго духу лісу. Звірі раділи життю й один одному, рідні місця здавалися їм казковим раєм.

Але ж так було, доки не оселилася в цьому лісі Свиня. І місце вона обрала для себе злачне — на околиці, під старим розлогим деревом, поруч із гніздів'ям жайворонків.

Давно Свиня хотіла здійснити таке переселення. У свинарнику ходили чутки про красу лісових пейзажів, чистоту повітря і навіть про чудові пісні Жайворонка. Що й казати — елітна зона! А яка свиня не бажає примкнути до еліти? Вже хоча б для того, щоб піднестися над іншими свинями.

Нарешті мрія Свині здійснилася: її назвали мешканкою лісу. Щоправда, нове місце її проживання відразу ж стало схожим на свинарню, адже звичайне свиняче діло — смердіти.

Та й в домівку найближчих сусідів Свині — жайворонків — прийшла біда. Сморід, що запанував довкола, позбавив їх нормального життя. Пташки співочі — створіння тендітні, дихнеш на таку — і їй недобре зробиться. А тут — Свиня сусідкою!

Замість трелей Жайворонка відтепер усі слухали свинячий спів, котрий і співом назвати не можна. Усе довкола здригалося від неймовірної гучності рохкання, а гніздо жайворонків було постійно оповите хмарою свинячого смороду. Одна біда страшніша за іншу!

Жайворонок-тато несміливо просив Свиню вести себе пристойніше: митися частіше, співати тихіше, прибирати за собою і вчасно виносити сміття у належне місце... Тільки все марно. Свиня тому й свиня, що живе по-свинячому. Але жайворонки — не свині, їм жити по-свинячому незвично й огидно. Не дивно, що почалися сварки.

Жайворонок-мама дуже хвилювалася і, як могла, захищала гніздечко та дітей від свинячого духу. Ясна річ — безрезультатно. От і вирішили вбиті горем пташки, що настав час керуватися законом, який охороняє добрий дух лісу. Жайворонок-тато звернувся за допомогою до лісової влади.

У кожному лісі головним звіром вважається Лев, але далеко не в кожному з них леви водяться. Ось і в цьому лісі через брак лева старшим звіром вважався Жук-Смердюк. Чому запитаєте? А тому, що ніхто інший не хотів займатися чужими справами.

Окрім того, ніхто не вмів так добре відстоювати свої інтереси перед натиском конкурентів. Тільки Жук-Смердюк міг прогнати кого завгодно, просто зіпсувавши повітря. Ця риса, що принесла йому владу й славу, ріднила Жука не з Жайворонком, а зі Свинею.

Коли на вимогу Жайворонка-тата лісова влада в особі Жука-Смердюка з'явилася на місце конфлікту, ніякого смороду виявлено не було.

— Не смердить! — авторитетно заявив Жук-Смердюк.

Просив Жайворонок-тато інших звірів прийти на допомогу, але всім було байдуже. Зчерствіли душею мешканці лісу, озлобилися, адже давно не чули жайворонкових пісень любові. Натомість свинячі пісні лунали і вдень, і вночі. І, як не дивно, вони припали до душі багатьом лісовим мешканцям.

Свиня ще й плітку пустила, ніби Жайворонок її побив. І всі повірили. Ніхто й не замислився, а чи можливо таке, щоби Жайворонок Свиню побив?

— Треба жити в мирі й злагоді з усіма, — говорили звірі Жайворонкові. — Не можна спокій лісу порушувати!

Тож усі жаліли побиту Свиню.

— Вони що, з глузду з'їхали? — обурювалася Жайворонок-мама, розганяючи крилами сморідні хмари, що висіли над гніздом.

— Нічого не вдієш, свинячі пісні їм більше до вподоби, аніж мої, — невтішно відповідав Жайворонок-тато. — Нам радять переселитися.

— Але чому нам, а не смердючій Свині? — жалілася Жайворонок-мама. — У цьому лісі жили наші батьки та батьки наших батьків...

— Зі Свинею сперечатися складніше, — відповідав Жайворонок-тато. — У неї зв'язки та багнюка, котрою вона може забагнити будь-кого. Ми ж тільки співати вміємо — кого цим злякаєш?

Жайворонок-тато опустив крила та голову. Воно й зрозуміло: не боєць Жайворонок, а співець. Та й чи було коли, щоби Жайворонок Свиню переміг?

А ліс тим часом занепадав і все більше скидався на свинарню. Виявилося, що свинячий дух дуже заразливий. Навіть ходити лісом стало боязко: бруд усюди, запустіння, і будь-хто може зжерти беззахисного. Лише доки лісні звірі любили пісні Жайворонка, вони залишалися добрими.

Восени, як годиться, жайворонки відлетіли у теплі краї, але назад уже не повернулися. Ліс, який свинячу справу обрав за свою, нехай тепер слухає свинячі пісні! Все одно недовго йому залишатися лісом...

Мал. Тамари Твердохліб