Вы здесь

Введення у храм Пресвятої Богородиці

Введение во Храм Пресвятой Богородицы

Кожне Богородичне свято — це велика радість, радість перш за все від того, що світ має цю святійшу Особу; радість від того, що через Божу Матір наша рідна земля, така близька і грішна, відгукнулася на поклик небес, і небо зійшло на землю; радість від того, що вустами Божої Матері людство відповіло Богу послухом, вірою і відданістю, і Господь став Людиною. Кожне свято Божої Матері — це радість про Господа, радість і в тому, що у нас є Скоропослушниця і Подателька радості.

У спасительні дні Різдвяного посту, або як його ще називають в народі Пилипівки, які передують святу Різдва Господа нашого Ісуса Христа, хочеться щиріше, ніж раніше, молитися тій Преблагословенній, Котра є Джерелом нашої радості і спасіння, котра послужила великій тайні Боговтілення.

У старозавітних іудеїв зі стародавніх часів існував звичай посвячувати своїх первістків Богові, і деякі із тих, що посвячувалися, залишалися на виховання при Єрусалимському храмі до повноліття. Так було і з Пресвятою Богородицею.

Коли Діві Марії виповнилося три роки, Її благочестиві батьки приготувалися виконати свою обітницю, яку вони дали Господу, коли просили Його про дарування їм дитини. Іоаким і Анна покликали рідних, запросили одноліток своєї Дочки, одягли Її в найкращий одяг і, в супроводі народу, із співом духовних піснеспівів повели Її до Єрусалимського храму для посвяти Богу. Її подружки-однолітки, як і Сама Марія, ішли із запаленими свічками в руках. Коли процесія наблизилася до храму, назустріч їм із храму на чолі з первосвящеником вийшли священнослужителі.

Отроковицю Марію приводять до храму. Її ставлять на першу сходинку — і раптом Вона, як доросла, без остраху Сама піднімається цими високими сходами. А там, нагорі, біля входу Її зустрічає і благословляє первосвященик Захарія. Так робилося з усіма, кого посвячували Богу. Керований Духом Божим, Захарія вводить Діву до храму. Мало того, він заводить Її у Святая Святих, куди не насмілювався входити ніхто, окрім нього, первосвященика, та й то — лише раз на рік.

З цього дня Пресвята Діва залишається жити при Божому храмі. Вона молиться Богу, читає Святе Письмо, працює. В Її Приснодівственному житті храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. Тут Богоотроковиця перебувала в спілкуванні з ангелами.

У храмі ткалася та Божественна тканина, котрою належало огорнутися Господу, Котрий приймав людське тіло. Пречиста повинна була відокремитися від скверни гріховного світу і наблизитися до ангельського світу для спілкування з ним. І тільки святий храм гідний був стати Її оселею. Введення Її в храм, як віддалення від світу заради спілкування з ангелами і упокоєння в Бозі, символізує чернече посвячення, прийняття Першоінокинею ангельського образу, котрий Їй, як Богоматері, в майбутньому потрібно було, однак, перевищити, бо явилася Вона і «чеснішою Херувимів і Славнішою без порівняння Серафимів». Вона освятила Собою образ іночеського предстояння перед Богом, яке в глибині серця однаково подібне й доступне кожному християнину.

Митрополит ВолодимирСтарозавітний храм був єдиним богоносним місцем на землі, як «скінія присутності Божої», як дім Божий. Тут людині дано було мати зустріч із Богом. Слава Божа наповнювала скінію і храм Соломонів. Святая Святих містила ковчег Завіту, огорнений крилами Херувимів, де чути було голос Божий. Однак старозавітний храм являв собою прообраз грядущого Богоявлення в світі. Істинним місцем Боговселення, храмом Божим, повинна була стати сама людина. І цим храмом, що вмістив Невмістимого, стала Діва Марія. Все життя Старозавітної Церкви визначалося приготуванням Пресвятої Діви. Сама Вона є храмом у храмі, його істинна Святая Святих, одухотворений Божий кивот. Поява її в храмі знаменувала собою межу обох Завітів, Старого й Нового, Вона завершила перший і відкрила другий. В особі Діви Марії відшукується таке місце на землі, куди може прихилитися небо.

Світ обрав зі свого середовища нескверну і непорочну Голубку, віддав Її через благочестивих і праведних Іоакима і Анну в руки Божі і чекав пришестя Спасителя. Ось чому в цей день Свята Церква, оспівуючи Божу Матір, говорить: «У храмі Божому ясно Діва являеться і Христа всім предвозвіщає». Ось чому, згідно з церковним уставом, цього дня звучать у храмі різдвяні піснеспіви, які прославляють пришестя у світ Христа Спасителя.

Із почуттям глибокого благо­говіння слідкуємо ми за Отроковицею, яка поспішає у супроводі своїх старих батьків у Божий храм. Полюбила Пречиста Діва храм так, що не відходила від нього, доки була така можливість. Тут вона молилася і трудилася. Звідси вийшла Та, Яка стала Матір’ю Божою, Заступницею усього людства.

Кожна деталь свята Введення зворушлива і глибоко повчальна: виконання обітниці батьками, любов Отроковиці до храму, життя і виховання Її при храмі, Її відданість Богові. На що тільки не звернеш увагу — все на користь духовну.

Божа Матір входить у храм Божий. Її поставили на першу сходинку, а далі Вона піднімається Сама і входить до Святого Святих. Так і наше духовне життя. У Таїнстві Хрещення і Миропомазання ми ступаємо ніби на першу сходинку духовного підйому, а далі повинні йти самі, хто швидше, хто повільніше, але всі — у напрямку Святого Святих, до Господа. Як радісно наближатися до Нього! І в цьому духовному крокуванні ми не самотні — попереду нас, підтримуючи і схвалюючи, іде Пресвята Діва.

Як хотілося б, щоб цієї любові до храму, хоч трохи, набули ми всі. Як хотілося б, щоб окрім мирської суєти, тривог, роздратувань, у наші душі увійшли б враження від храму Божого. Адже храм — це відображення неба на землі, у якому людина, як в дзеркалі, може знайти себе і зрозуміти своє призначення. Свята Отроковиця входить нині у храм і всіх кличе з Собою. Послухаємося Її поклику і підемо вслід за Нею. Амінь.

Журнал «Мгарский колокол»: № 71, декабрь 2008