Соперничая с Пасхой своей торжественностью, праздник Рождества Христова заставляет думать, что он появился в самые первые времена Христианства, в век еще апостольский. Даже как-то трудно себе представить, чтобы христиане когда-либо могли не праздновать дня рождения своего Спасителя, чтобы не «помнили» «и не святили» этого дня. На самом же деле было далеко не так и было по очень простой причине...
В Іорданських водах Христос взяв на Себе гріхи всього людства, і від Іордану Він проніс цей тягар через всі дні Свого земного служіння. На цьому шляху Христу належало не тільки пролити Свою Кров, щоб виконати місію Спокутника, але і відчути на Собі ту ж смерть, яку Він повинен був перемогти. Хоча на землі, звичайно, не припинилося і не припиниться вмирання, але на землі вже немає смерті...
Кожне Богородичне свято — це велика радість, радість перш за все від того, що світ має цю святійшу Особу; радість від того, що через Божу Матір наша рідна земля, така близька і грішна, відгукнулася на поклик небес, і небо зійшло на землю; радість від того, що вустами Божої Матері людство відповіло Богу послухом, вірою і відданістю, і Господь став Людиною. Кожне свято Божої Матері — це радість про Господа, радість і в тому, що у нас є Скоропослушниця і Подателька радості...
Незадолго до Своих крестных страданий Господь Иисус Христос начал говорить Своим ученикам, что скоро Ему предстоит пострадать, быть распятому и в третий день воскреснуть. Видя, что они смутились от этих слов, Господь добавил: «Истинно говорю вам: есть некоторые из стоящих здесь, которые не вкусят смерти, как уже увидят Сына Человеческого, грядущего в Царствии Своем». Значение этих слов вскоре открылось им, когда Он снова собрал их недалеко от Галилейского озера...