Майстер-творець

«Вот церковь так церковь...»
(Т. Г. Шевченко «Близнецы»)

Головною домінантою ансамблю Мгарського монастиря є мурований Спасо-Преображенський собор. Він — окраса обителі і, мабуть, не тільки її, а й усієї лубенської околиці. Зведений двома козацькими предводителями, цей храм по-гетьманськи величаво пишається на постаменті Мгарського Фавору. Його білосніжні стіни струнко підводяться з оксамитової пишноти довкілля, а золотаво-зеленуваті маківки бань наче пливуть у небо від землі. Глянеш уперше на цього церковного красеня — і здається, ніби ти на мить відриваєшся від землі і злітаєш аж у вічність, чи вона сама опускається до тебе. Все у Спасо-Преображенському соборі напрочуд ідеально підкреслює архітектурну гармонію земного і небесного.

За свій сивочолий вік цей монументальний храмовий шедевр пережив багато. Його овіювала козацька слава і шанобливо огортала турбота великих державних мужів, рубала мечами та шаблями ненависть загарбників і нівечила та паплюжила зрада іновірців. Йому довелося вистраждати війни і стихійні лиха, зазнати неминучих руйнацій і випадкових трагедій. Він пережив хитросплетіння людських доль і зіткнення епох, відчув на собі бурхливі економічні потрясіння і жорстокість свідомого вандалізму безбожної доби. Але, попри все, собор вистояв, а нині воскрес — як Фенікс із попелу.

Його благодатний дух в усі віки надихав наш народ на мужні подвиги за рідну віру, а святі стіни упокоювали великих світових молитвеників.

І в давнину, і нині Мгарський Спасо-Преображенський собор — православний світоч боголюбивої України.

Сьогоднішня наша розповідь — про людину, геніальний талант і терпелива праця якої подарувала полтавському краю Спасо-Преображенську архітектурну перлину. Це європейський зодчий, німець за походженням, поляк за освітою, котрий зумів виразно втілити в камені на лубенській землі дух Православної Русі, ознаки суто української молитовності і риси народного, фольклорного світобачення та світосприйняття.

Його повне ім’я та прізвище — Йоганн-Баптист Зауер (у польській транскрипції звучить як Ян Заор, у литовській — Йонас Заор). Відомості про життєвий шлях цієї обдарованої особистості зовсім скупі, до того ж, біографічних свідчень практично не існує. Авторитетні вітчизняні джерела ХХ століття (зокрема Українська Радянська Енциклопедія) в розділі про архітектуру Лівобережної України коротко повідомляють про цього зодчого, причому допускають суттєву помилку — його ім’я подається за прізвище. Ця неточність тягнеться ще з дореволюційних видань. Її ми зустрічаємо в енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона. «Летопись Мгарского монастыря (1682–1775 гг.)» говорить: «…майстер мурарски бысть немец и Вильня, зовомий Иоанн Баптиста…». В «Историко-статистическом описании Черниговской епархии», датованому 1873-м роком, зустрічаємо таку фразу: «…майстра немецкой породы на имя Ивана Баптиста…». І, нарешті, ще одна цитата — із праці Я. Ільмінського «Лубенский Мгарский монастырь в конце ХVII века» (рік видання — 1916-й): «Кладку новой церкви взялся произвести подрядчик — немец из Вильны Иван Баптист».

Наприкінці ХХ століття в науковому світі з’явилися публікації польських дослідників, які вперше назвали повне ім’я їхнього вітчизняного зодчого і дещо розповіли про скромного, непоказного, але дуже талановитого творця. Тож, оперуючи їхніми даними, спробуємо бодай окреслити головні етапи життя І.-Б. Зауера та коротко представити вам, шановні читачі, його творчий доробок.

Йоганн-Баптист народився в польському місті Казімеж, але коли саме — невідомо, можливо, на початку ХVII століття. Інформація про його дитячі та юнацькі роки, освіту, соціальний і сімейний стан повністю відсутня.

Єдиним достовірним фактом про перший трудовий період життя Зауера є те, що, ставши повнолітнім, він почав працювати в Краківському цеху мулярів і каменярів. Найстаріший у Польщі (створений ще в ХVI ст.) та найбільш чисельний (близько 40 чол.), цей робочий колектив вважався досить престижним і зразковим у будівельній галузі. Цехові умільці втілювали в життя різноманітні власні проекти, а також виконували замовлення монастирів, храмів, заможних шляхтичів тощо. Якими були на той час матеріальні статки Йоганна-Баптиста — судити важко, а от його неабиякий архітектурний хист, котрим він помітно вирізнявся з-поміж інших, підтверджує те, що з 1658 по 1665-й рік він очолював цей престижний цех. Керівник задавав власним прикладом продуктивний і якісний робочий темп, а тому користувався бездоганним авторитетом у підлеглих. А це було доволі не просто. У дослідника Анатолія Адруга зустрічаємо опис підготовки краківських фахівців: «…Для здобуття звання майстра потрібно спочатку виконати головні завдання: у присутності старших майстрів накреслити хрестове склепіння, зробити його макет і втілити в матеріалі. Потім претенденту належало виготовити власними руками кружала для зведення купола за допомогою тріангуляції (метод вимірювання довжини дуги обчисленням сторін ряду трикутників). Все це вимагалося зробити «згідно міри і потреби». Після того як кандидат у майстри виклав з цегли купол і зняв кружала, старші майстри перевіряли якість роботи. Далі треба було перекрити склепінням нішу і кутовий камінь. Якщо претендент не виконував завдання, то змушений був навчатися ще рік. Цікаво, що син майстра також змушений був виконувати всі завдання без винятку, він мав право навчатися у свого батька. Слід зазначити, що згадані випробувальні завдання не становили великих труднощів для пошукувачів звання майстра. Це засвідчує високий фаховий рівень підготовки кадрів у Краківському цеху мулярів і каменярів». Далі дописувач підкреслює: «Отже, Йоганн-Баптист Зауер, який упродовж семи років був старшим майстром краківського цеху, мав грунтовну фахову підготовку і значний досвід».

У другій половині ХVII ст. зодчий був змушений покинути своє поприще і шукати іншої роботи. Головною причиною такої непередбаченої переміни стали об’єктивні зміни в Польщі — там розпочався період політичної кризи і, відповідно, економічного занепаду. Об’єднання краківських умільців фактично розпалося, оскільки спеціалісти роз’їхалися по інших містах для виконання замовлень грошовитих феодалів.

Зміна місця діяльності вправного майстра Йоганна-Баптиста стала доленосною для його майбутнього. Принаймні, саме відтоді Зауера починають запрошувати уже на, так би мовити, авторські будівництва, де повною мірою розкривається його неабиякий архітектурний талант.

Першою серйозною самостійною роботою польського каменяра став храм Петра і Павла у Вільнюсі. Туди його запросив сам литовський гетьман Міхал Казімеж Пац (до речі, це є доказом того, що на той час неординарність Зауера як гарного зодчого була відома вже і за межами його країни). Завдання, яке поставив замовник перед польським підрядником, було не з легких — могутній авторитет прагнув звести храм, котрий мав би виразно виділитися з-поміж уже існуючих, і цим підкреслив би вищість ктитора над литовською знаттю. До Вільнюса майстер прибув уже з готовим дерев’яним макетом майбутнього костьолу. Меценатові проект дуже сподобався, щоправда він, для солідності, вніс певні корективи в модель будівлі, але загалом залишив запропонований автором варіант. Останній нагадував схему церкви Іль Джесу в Римі (1575 рік, архітектори Д. Віньйола, Дж. дела Порта), яка започатковувала барочний архітектурний стиль.

Петропавлівський храм виріс досить швидко — буквально за чотири роки. Польський зодчий керував групою майстрів із 80-ти чоловік і виявив себе не тільки як прекрасний знавець будівничої справи, а й як умілий організатор величезного обсягу роботи над монументальним об’єктом. На жаль, Й.-Б. Зауер особисто не зміг завершити костьол. Закінчив розпочате ним будівництво італійський зодчий Фредіані ді Лука, який не вніс відчутних змін у задум архітектора.

Ще однією литовською роботою Йоганна став костьол монастиря ордену камальдулів поблизу Каунаса. Будівля зводилася сім років (з 1667-го по 1774-й рік). Першим її автором був чернець-венеціанець Людовико Фредо. А польському майстрові довелося вдосконалювати і завершувати розпочату справу до кінця.

Зрештою, життєвий шлях приводить Й.-Б. Зауера на Україну. 1680 року його запрошує сюди чернігівський архієпископ Лазар Баранович. Святитель благословив терміново викликати вмілого майстра для «поправы церкви пастирской». Справа в тому, що ще 1679 року в Чернігові було закладено Свято-Троїцький собор, автором якого виступив ігумен Лаврентій Крщонович. Останній славився як досить вправний гравер. Він завзято взявся за архітектурну роботу, але вона виявилася для нього надто складною. Тож постала нагальна потреба в допомозі і певній корекції розпочатого будівництва. Щоби поліпшити ситуацію, польський спеціаліст виготовив власний проект храму (так званий «Абрис»), який згодом було втілено в життя. Надії владики Лазаря виправдалися і навіть були перевершені, бо він не сподівався, що робота завершиться так вдало і швидко (в 1684 році). Гідний подиву собор започаткував на Лівобережжі зведення величних мурованих церков з багатою просторово-об’ємною композицією і численними банями.

Чернігівський Свято-Троїцький храм дуже сподобався гетьманові Івану Самойловичу — головному тогочасному меценатові Мгарського монастиря. Прислухавшись до поради архієпископа Лазаря Барановича, він запросив Йоганна-Баптиста для роботи в своїй обителі.

Зведення Мгарського Спасо-Преображенського собору виявилося найкоротшим із усіх серйозних попередніх робіт талановитого зодчого: церкву заклали у 1684 році, а основні «чорнові» роботи закінчили вже до 1687-го. Свою функцію автор, як і завжди, виконав досить чітко й оперативно. Паралельно із храмозведенням архітектор забудовував монастирські келії та господарські приміщення. До того ж, у серпні 1684 року він ще й тимчасово виїздив до м. Глухова — для допомоги в облаштуванні там нової парафіяльної церкви.

Зауер був людиною скромною і некористолюбною, за свою роботу великої платні не вимагав. Проте гетьман шанував умільця і всіляко опікував його. В постанові Івана Самойловича, датованій 23 травня 1684 року (документ згадується у вищевказаному Літописі Мгарського монастиря), йдеться про оплату майстрам, обумовлену самими ж будівничими. Головному архітектору призначалось давати по 8 золотих на тиждень, а також «борошна на всё лето: муки житной — осмачок 5, пшеничной — 2 осмачки, пшона — 2 осмачки, гречаной муки — 2 осмачки, гороху – осмачка, соли — 700 гусок, сала — 2 пуда, баранов — 6, 2 дижи масла, 2 — сыра, пива — 3 дижи, горилки — 100 кварт, олии — 30 кварт, яловицу и кабана». Гарну матеріальну подяку за роботу мали й підсобні робітники, які допомагали польському зодчому.

У 1690 році Зауер на певний час залишає Україну і повертається на батьківщину. Метою від’їзду було бажання майстра взяти участь у перебудові костьолу паулінів на Ясній Гурі в Ченстохові. Зодчий змінює його готичний стиль і надає будівлі барокових форм.

Однак навесні 1695 року він знову приїздить на Україну — щоб завершити роботу в Мгарській обителі. Відповідно до договору з монастирем, Й.-Б. Зауер обіцявся побудувати в ньому трапезну. Здоров’я вже немолодого архітектора відчутно похитнулося від невпинної і постійної нелегкої праці, але, будучи відповідальним і дуже обов’язковим, він все ж прагне виконати необхідне. Зазвичай, як і всі попередні справи майстра, робота пішла досить швидко, та згодом на заваді став брак будматеріалів. Будівництво затяглося. Завершення трапезної, на жаль, автор вже не зміг побачити — смерть зупинила його працю. У 1700-му видатного архітектора не стало. За життя він уникав похвал та показухи, і помер так само — тихо й скромно. Місце його поховання невідоме.

Вже більше 300 років немає на світі цієї людини, геній смаку якої окрасив свою епоху. Понині милують око його найкращі дітища — Свято-Троїцький собор у Чернігові, Спасо-Преображенський — у Мгарському монастирі, костьол Петра і Павла у Вільнюсі, які анітрохи не губляться на тлі визнаних світових архітектурних шедеврів. Стоять ці витвори у різних містах, на значній віддалі один від одного, канонічно розрізнені, — але схожі, наче брати, бо мають спільні риси, притаманні творчій манері зодчого. Проте кожен з них — своєрідний і неповторний зразок тогочасної культової архітектури, в якій гармонійно синтезувалися традиції українського барокового зодчества і європейської будівельної практики.